лучче
ЛУ́ЧЧЕ, присл., діал.
1. Вищ. ст. до га́рно, до́бре 1 і хо́роше; ліпше.
Як помремо, хто ж лучче за нас старих молитиметься Богу, як не син священик? (І. Нечуй-Левицький);
– Я їх лучче за тебе знаю (Б. Грінченко);
– Дай, Боже, щоб хоч діткам вашим жилось лучче, ніж вам... (В. Винниченко);
– Я на нервах знаюсь лучче всякого доктора (Б. Антоненко-Давидович).
2. у знач. част. Уживається для підкреслення переваги чогось над чимось; ліпше.
– Лучче тікайте, Гордію Всеволодовичу! (П. Загребельний);
Ніж у вовка милостиню просити, то лучче зразу вбити (прислів'я);
– Піду я, – поволеньки звелася Марфа на ноги. – Ох, лучче б і не сідала, так важко вставати (В. Шкляр);
Як гаразд зважити, то що тут такого вже веселого, i на кий воно здалося, життя без любовi, i чи не лучче було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися (О. Забужко).
Словник української мови (СУМ-20)