лучче

ЛУ́ЧЧЕ, присл., діал.

1. Вищ. ст. до га́рно, до́бре 1 і хо́роше; ліпше.

Як помремо, хто ж лучче за нас старих молитиметься Богу, як не син священик? (І. Нечуй-Левицький);

– Я їх лучче за тебе знаю (Б. Грінченко);

– Дай, Боже, щоб хоч діткам вашим жилось лучче, ніж вам... (В. Винниченко);

– Я на нервах знаюсь лучче всякого доктора (Б. Антоненко-Давидович).

2. у знач. част. Уживається для підкреслення переваги чогось над чимось; ліпше.

– Лучче тікайте, Гордію Всеволодовичу! (П. Загребельний);

Ніж у вовка милостиню просити, то лучче зразу вбити (прислів'я);

– Піду я, – поволеньки звелася Марфа на ноги. – Ох, лучче б і не сідала, так важко вставати (В. Шкляр);

Як гаразд зважити, то що тут такого вже веселого, i на кий воно здалося, життя без любовi, i чи не лучче було, лучче було вмерти, а ще краще, а ще краще та й не народжуватися (О. Забужко).