лучок

ЛУЧО́К¹, чка́, ч.

1. Зменш.-пестл. до лук.

Стоять намети як біль біленькі – А в тих наметах сидить господар, Стрілочки струже і в лучок кладе (з народної пісні);

Взяв він свій лучок і пішов із села блукати по горах та межи горами (С. Васильченко);

Для забави лук собі зробив. Невеличкий такий лучок ясеневий (Ю. Логвин);

Закладав [король] у лучок патички з реп'яшими головками і стріляв ними у волосся дівчат (Валерій Шевчук).

2. Частина інструмента, будовою й виглядом схожа на лук.

Залежно від призначення й форми зубців лучкові пилки поділяють на поперечні, поздовжні (розпускні), дрібнозубі (шипові) і викружні (з навч. літ.).

ЛУЧО́К², чка́, ч., заст.

Смичок.

Лучок живицею помазав, та й до скрипки взявся (Сл. Б. Грінченка);

В вікно заглянув: поза склом Віола стогне під лучком... Схиливсь над нею юнак-грач (Я. Щоголів);

Він виробляв пальцями на качалці, ніби на скрипчаних струнах, дрібушки, смикав рублем, ніби лучком по справдешній скрипці (І. Нечуй-Левицький);

Попик дивився туди далі, на вулиці й майдани: там грали музики, витинаючи лучками, гупали бубни, а юрба, жінки й чоловіки по половині, безперервно гуцала (Валерій Шевчук).