лучник

ЛУ́ЧНИК, а, ч., іст.

1. Воїн, озброєний луком.

Лучники і топірники, хоч самі бліді й тремтючі, обступили боярина (І. Франко);

За щитоносцями стояли лучники й пращники (С. Скляренко);

Від половців рвучко вимчало кілька сотень лучників – випустили по стрілі (В. Малик);

Лучники знайшлися швидко – всі тридцять, як і загадував [болярин], бо майже кожен повісив у княжих сінях свій лук (І. Білик);

// Той, хто стріляє з лука.

У всіх трьох лучників стріли вп'ялися в ціль (С. Скляренко);

Летіли голови в кущі, падали з мурів найкращі лучники і тріщали під козацькими ногами стріли (С. Тельнюк);

// рідко. Майстер, що виготовляє луки.

В Києві з початком XVI в., перед пізнійшим [пізнішим] упадком міста, згадуються золотарі, кравці, кушнірі, лучники .., але статистики сих ремесл не маємо ніякої (М. Грушевський);

На початку XV століття у Львові вже було 14 цехів, у яких працювали півтисячі ремісників – столярів, боднарів, колодіїв, токарів, лучників, гарбарів, кушнірів та інших майстрів того часу (з наук.-попул. літ.).

2. Спортсмен, що займається стрільбою з лука.

Чинний Олімпійський чемпіон Віктор Рубан останнім з українців почав боротьбу в основній сітці турніру лучників (із журн.);

Випускники Львівського державного університету фізичної культури Маркіян Івашко та Катерина Палеха успішно виступили в Харкові на турнірі найсильніших лучників України (з газ.);

// Озброєний луком учасник костюмованих історичних реконструкцій.

Особливий колорит турніру нададуть історичні костюми лучників різних народів та епох, а також традиційні луки, виготовлені за старовинними технологіями (з газ.).