любонька
ЛЮ́БОНЬКА, и, ж., поет.
Пестл. до лю́бка¹.
– О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете? (Марко Вовчок);
– Господь з тобою, любонько, – лагідно відповіла Бронвен. – Хіба я втручаюся? (О. Авраменко, В. Авраменко);
Підведені синім, лискучі повіки любоньки Лі, схожі на тонесенькі скойки, здригнулися (Ю. Лісняк, пер. з тв. К. Чапека).
Словник української мови (СУМ-20)