любота
ЛЮБО́ТА, и, ж., діал.
1. Приємність, задоволення.
Любота глянути на молодят, як вони гарненько живуть укупці (Сл. Б. Грінченка);
Стануть їсти – знов любота: Одна ложкою до рота, Друга хлібець подає (Л. Глібов).
2. поет., рідко. Любов (у 1 знач.).
Цю жінку я люблю. Така моя печаль. Така моя тривога і турбота. У страсі скінчив ніч, у страсі день почав. Від страху і до страху ця любота (М. Вінграновський);
З усіма братчиками й зо всім лицарством нашим Оксані виявляємо ласку зичливості, на шлюб її з тим, кого вона по люботі [з люботи] собі вибрала (В. Чемерис).
Словник української мови (СУМ-20)