ляда
ЛЯ́ДА, и, ж.
1. Рухома покришка, дверцята, що прикривають отвір всередину чого-небудь.
Він хижку з лободи зліпив Та ще з огудини дві ляди Неначе двері притулив (Л. Глібов);
Підняла [Ася] з землі важку дубову ляду і зручно спустилася в отвір (Олесь Досвітній);
Засмаглий танкіст відкриває гримучу і ковану ляду (М. Бажан);
* У порівн. Глухо, наче ляда підземелля, грюкнули ковані залізом двері (П. Колесник);
// Отвір, люк з такою покришкою, дверцятами.
Нав'язавши брудну ганчірку на палицю, я виставив її в ляду. Кілька куль пронизало її одразу (Ю. Яновський);
Венцель провів нас у підвал, до якого була ляда з кухні (В. Минко);
// Покришка, якою закривають скриню; віко.
[Трохим:] Панове громадо! Нещастя сталось – батька убила ляда од скрині!.. (М. Кропивницький);
Вона підняла ляду скрині, дістала ряднину (С. Скляренко).
2. Відкидна полиця або віконниця в крамниці, що застосовується як прилавок.
В кожній крамниці коло дверей одчинена ляда в вікні й обперта на стовпець (І. Нечуй-Левицький);
Петро Оском'юк .. за крамаря. Стояв за лядою й продавав (Л. Мартович).
3. Частина ткацького верстата, через яку проходять нитки основи і якою прибиваються одна до одної поперечні нитки.
Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль... Човник і ляда – ткачеві порада; Берди і цівки – ви хліб мій і сіль! (Я. Щоголів);
Руки вже важчають – влітку від сапки, серпа, взимку від веретена і ткацької ляди (М. Стельмах).
4. Рухома покришка над годувальним коритом у сажі.
Загнала [Маруся поросят], приперла колодкою ляду в хлівці (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)