ляда

ЛЯ́ДА, и, ж.

1. Рухома покришка, дверцята, що прикривають отвір всередину чого-небудь.

Він хижку з лободи зліпив Та ще з огудини дві ляди Неначе двері притулив (Л. Глібов);

Підняла [Ася] з землі важку дубову ляду і зручно спустилася в отвір (Олесь Досвітній);

Засмаглий танкіст відкриває гримучу і ковану ляду (М. Бажан);

* У порівн. Глухо, наче ляда підземелля, грюкнули ковані залізом двері (П. Колесник);

// Отвір, люк з такою покришкою, дверцятами.

Нав'язавши брудну ганчірку на палицю, я виставив її в ляду. Кілька куль пронизало її одразу (Ю. Яновський);

Венцель провів нас у підвал, до якого була ляда з кухні (В. Минко);

// Покришка, якою закривають скриню; віко.

[Трохим:] Панове громадо! Нещастя сталось – батька убила ляда од скрині!.. (М. Кропивницький);

Вона підняла ляду скрині, дістала ряднину (С. Скляренко).

2. Відкидна полиця або віконниця в крамниці, що застосовується як прилавок.

В кожній крамниці коло дверей одчинена ляда в вікні й обперта на стовпець (І. Нечуй-Левицький);

Петро Оском'юк .. за крамаря. Стояв за лядою й продавав (Л. Мартович).

3. Частина ткацького верстата, через яку проходять нитки основи і якою прибиваються одна до одної поперечні нитки.

Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль... Човник і ляда – ткачеві порада; Берди і цівки – ви хліб мій і сіль! (Я. Щоголів);

Руки вже важчають – влітку від сапки, серпа, взимку від веретена і ткацької ляди (М. Стельмах).

4. Рухома покришка над годувальним коритом у сажі.

Загнала [Маруся поросят], приперла колодкою ляду в хлівці (Грицько Григоренко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me