ляда

ЛЯ́ДА, и, ж.

1. Рухома покришка, дверцята, що прикривають отвір всередину чого-небудь.

Він хижку з лободи зліпив Та ще з огудини дві ляди Неначе двері притулив (Гл., Вибр., 1951, 195);

Підняла [Ася] з землі важку дубову ляду і зручно спустилася в отвір (Досв., Вибр., 1959, 423);

Засмаглий танкіст відкриває гримучу і ковану ляду (Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 12);

*У порівн. Глухо, наче ляда підземелля, грюкнули ковані залізом двері (Кол., Терен.., 1959, 261);

// Отвір, люк з такою покришкою, дверцятами.

Нав’язавши брудну ганчірку на палицю, я виставив її в ляду. Кілька куль пронизало її одразу (Ю. Янов., II, 1958, 72);

Венцель провів нас у підвал, до якого була ляда з кухні (Минко, Вибр., 1952, 337);

// Покришка, якою закривають скриню; віко.

[Трохим:] Панове громадо! Нещастя сталось — батька убила ляда од скрині!.. (Кроп., IV, 1959, 235);

Вона підняла ляду скрині, дістала ряднину (Скл., Святослав, 1959, 82).

◊ Закри́й ля́ду, лайл. — закрий рота, не розмовляй.

— Я встряв до розмови, а він.. так на мене вовком як глянув.. — Ляду, — каже, — старий, закрий свою (Кос., Новели, 1962, 33).

2. Відкидна полиця або віконниця в крамниці, що застосовується як прилавок.

В кожній крамниці коло дверей одчинена ляда в вікні й обперта на стовпець (Н.-Лев., І, 1956, 50);

Петро Оском’юк.. за крамаря. Стояв за лядою й продавав (Март., Тв., 1954, 330).

3. Частина ткацького верстата, через яку проходять нитки основи і якою прибиваються одна до одної поперечні нитки.

Застукала ляда; Бігає човник відтіль і відсіль… Човник і ляда — ткачеві порада; Берди і цівки — ви хліб мій і сіль! (Щог., Поезії, 1958, 104);

Руки вже важчають — влітку від сапки, серпа, взимку від веретена і ткацької ляди (Стельмах, І, 1962, 136).

4. Рухома покришка над годувальним коритом у сажі.

Загнала [Маруся поросят], приперла колодкою ляду в хлівці (Григ., Вибр., 1959, 34).