ляпнути
ЛЯ́ПНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до ля́пати.
Дівчина кліпнула віями, й сльоза ляпнула на чистий аркуш (І. Багряний);
Щось мокре ляпнуло Горобенковi по руцi. Вiн випустив цiвку з рук i глянув (Б. Антоненко-Давидович);
Замість на другий бік [перескочити], ляпнув у саму середину рова (І. Франко);
Буба скинув ковдру і босими ногами ляпнув об підлогу (О. Донченко);
Стіліанос чимдуж грав роль спокусника. Ляпнув Яковенка по плечу, знову підморгнув (П. Загребельний);
[Павло:] Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок не забереш (М. Кропивницький);
Гарячий вiн дуже був та загонистий, мiг ляпнути що-небудь Сьомковi зопалу (В. Винниченко);
// безос.
– Та помалу ти з тим квачем! Ось на мене ляпнуло! (Леся Українка).
2. розм. Стукнути, видавши певний звук (про предмети).
Коли за Тоською ляпнули двері, Кесар жваво запорався у квартирі (Ю. Збанацький);
// що, перен. Кинути що-небудь з певним звуком.
Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник).
3. перен., фам. Те саме, що пропа́сти.
– Уже нема нашого царя-батюшки .. – Що ж мені тепер робити з помазаником Божим? .. Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравченко);
Ляпнули мої драні чоботи, ляпнула торбинка, з якою я пас чужу худобу, батькове шевське приладдя (П. Панч).
◇ (1) Ті́льки ву́хами ля́пнути, несхв. – зазнати непередбачених неприємностей.
– Сурйозний [серйозний] чоловік той Давид .. Може таку свиню підкласти, що тільки вухами ляпнемо (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)