ляпнути

ЛЯ́ПНУТИ, ну, неш, док.

1. Однокр. до ля́пати.

Дівчина кліпнула віями, й сльоза ляпнула на чистий аркуш (І. Багряний);

Щось мокре ляпнуло Горобенковi по руцi. Вiн випустив цiвку з рук i глянув (Б. Антоненко-Давидович);

Замість на другий бік [перескочити], ляпнув у саму середину рова (І. Франко);

Буба скинув ковдру і босими ногами ляпнув об підлогу (О. Донченко);

Стіліанос чимдуж грав роль спокусника. Ляпнув Яковенка по плечу, знову підморгнув (П. Загребельний);

[Павло:] Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок не забереш (М. Кропивницький);

Гарячий вiн дуже був та загонистий, мiг ляпнути що-небудь Сьомковi зопалу (В. Винниченко);

// безос.

– Та помалу ти з тим квачем! Ось на мене ляпнуло! (Леся Українка).

2. розм. Стукнути, видавши певний звук (про предмети).

Коли за Тоською ляпнули двері, Кесар жваво запорався у квартирі (Ю. Збанацький);

// що, перен. Кинути що-небудь з певним звуком.

Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник).

3. перен., фам. Те саме, що пропа́сти.

– Уже нема нашого царя-батюшки .. – Що ж мені тепер робити з помазаником Божим? .. Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравченко);

Ляпнули мої драні чоботи, ляпнула торбинка, з якою я пас чужу худобу, батькове шевське приладдя (П. Панч).

◇ (1) Ті́льки ву́хами ля́пнути, несхв. – зазнати непередбачених неприємностей.

– Сурйозний [серйозний] чоловік той Давид .. Може таку свиню підкласти, що тільки вухами ляпнемо (А. Головко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me