ляпнути

ЛЯ́ПНУТИ, ну, неш, док.

1. неперех. Однокр. до ля́пати.

Дві краплі ляпнули на білу стіну (Н.-Лев., IV, 1956, 164);

— Та помалу ти з тим квачем! Ось на мене ляпнуло! (Л. Укр., III, 1952, 650);

Замість на другий бік [перескочити], ляпнув у саму середину рова (Фр., II, 1950, 101);

Буба скинув ковдру і босими ногами ляпнув об підлогу (Донч., VI, 1957, 385);

[Павло:] Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок не забереш (Кроп., II, 1958, 370).

2. неперех., розм. Стукнути, видавши певний звук (про предмети).

Коли за Тоською ляпнули двері, Кесар жваво запорався у квартирі (Збан., Курил. о-ви, 1963, 33);

// перех., перен. Кинути що-небудь з певним звуком.

Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Тют., Вир, 1964, 163).

3. неперех., перен., фам. Те саме, що пропа́сти.

— Уже нема нашого царя-батюшки.. — Що ж мені тепер робити з помазаником божим? ..Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 136);

Ляпнули мої драні чоботи, ляпнула торбинка, з якою я пас чужу худобу, батькове шевське приладдя (Панч, В дорозі, 1959, 100).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me