ляпнути

БО́ВКНУТИ розм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИ розм., БЕ́ЛЬКНУТИ розм., БО́ВТНУТИ розм., ЛЯ́ПНУТИ розм., ЛЯ́СНУТИ розм. рідше, СКАЗОНУ́ТИ розм., СПЛЕСКА́ТИ розм., БА́ХНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. розм., ЗМОРО́ЗИТИ підсил. розм. — Недок.: бо́вкати, бе́вкати, ля́пати, ля́скати. Схаменись лишень та подумай, що ти бовкнув? (І. Нечуй-Левицький); — Скажи, що маю повідомити щось важливе. Тільки дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (М. Чабанівський); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко); — Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх (о. Артемія і Сусану Уласівну) при кому? — сказала писарша до брата (І. Нечуй-Левицький); — А це ти вже, Дем'яновичу, і зовсім хтозна-що говориш. Не подумавши, ляпнув (А. Головко); — Що ж до партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це (Л. Смілянський); (7-й парубок:) Іноді таке неподобне сплеще (Соломія), що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці (М.Кропивницький); Він ... часом таке бахне, що всіх зіб'є з пантелику (П. Колесник); Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: — Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко). — Пор. сказа́ти.

ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. — Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха (дівчина) приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів'я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); — Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); — Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); — Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); — Годі, братця, не знать що торочити, — образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). — Пор. 1. базі́кати.

КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм., ШВАРКОНУ́ТИ підсил. розм., ХРО́ПНУТИ розм., БРИ́ЗНУТИ розм., ШВАРНУ́ТИ діал., ПОШПУ́РИТИ розм., ПОШПУРНУ́ТИ розм., ШПУ́РИТИ діал., ПОПЕ́РТИ фам., ПОТИ́РИТИ фам., ПОТУ́РИТИ діал., ПОПУ́ДИТИ діал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИ розм., УТИ́РИТИ (ВТИ́РИТИ) розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ (ВЕ́РГТИ) розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИ розм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИ розм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИ розм., ШУБО́ВСНУТИ розм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ (ВКИ́НУТИ), УВЕ́РГНУТИ (ВВЕ́РГНУТИ) розм., УВЕ́РГТИ (ВВЕ́РГТИ) розм. (всередину чогось). — Недок.: ки́дати, ки́датися чим мета́ти, шпурля́ти, шпурля́тися чим жбурля́ти, жбурля́тися чим швирга́ти, швирга́тися чим шпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти (вкида́ти), вверга́ти (уверга́ти). Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув (Олексій) на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне (писар) шапку об землю (Г. Квітка-Основ'яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, — шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив (цар) острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку (дерев'яну кульку) на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); (Ничипір:) Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). — Пор. бу́хнути.

КРА́ПАТИ (падати, литися краплями), КРАПОТІ́ТИ підсил., КА́ПАТИ, КАПОТІ́ТИ підсил., КА́НУТИ розм.; СКРА́ПУВАТИ, СКА́ПУВАТИ (з чогось); НАКРАПА́ТИ (рідкими краплями). ЛЯ́ПАТИ, ЛЯПОТІ́ТИ підсил. (перев. видаючи певний звук); ЦЯ́ПАТИ діал., ЦЯПОТІ́ТИ підсил. діал. (маленькими краплями). — Док.: кра́пнути, ка́пнути, скрапну́ти, ска́пати, ля́пнути, ця́пнути. — Дощик, дощик Крапає дрібненько... (пісня); Дощ напускався, крапотів, наче з ясного неба (О. Гончар); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (пісня); З квача капотіла фарба (Леся Українка); Держить палаш в правій руці, а з палаша кровця кане (Словник Б. Грінченка); Мжичка сіялася на непокриті голови, скрапувала з голого віття дерев за комір (Ю. Смолич); З мокрих дерев рідко скапує не струшена з ночі вода (В. Бабляк); Березовий сік.. накрапає в старенький, без вуха глечик (М. Стельмах); Блідий Петрик та Докійка — шматочок під ложку, щоб не ляпало (А. Головко); По вікнах дощ ляпотить (П. Панч); Щохвилини маленькі струмочки води текли з мурів, потихеньку, помаленьку, ледве чутко цяпали по цегляній долівці (Грицько Григоренко).

ЛЯ́СКАТИ (ударяти, бити долонею або чимось гнучким по чомусь еластичному, утворюючи короткі різкі звуки), ТРЯ́СКАТИ (ТРА́СКАТИ діал.), ЛЯ́ПАТИ, ПА́ЦАТИ розм.; ШЛЬО́ПАТИ розм. (із шумом ударяти по чомусь м'якому, рідкому); ЦЬВО́ХКАТИ кого, що, по кому-чому й без додатка, розм. (сильно, з розмаху ударяти батогом, різкою тощо по кому-, чому-небудь); ДАВА́ТИ ЛЯЩА́ кому. — Док.: ля́снути, тря́снути, ля́пнути, шльо́пнути, цьво́хнути, да́ти ляща́. Сміється і Поль, але підбадьорююче ляскає Віктора по плечу (О. Іваненко); Але пані траскає грізно прутом по столику й у класі тихне (П. Козланюк); Ляпаю руками по задубілих халявах, а вони озиваються музикою (М. Стельмах); Сагайда іноді любить.. всією п'ятірнею проводити Маковейчикові од лоба до підборіддя. — Не пацайте! — кричить тоді боєць (О. Гончар). Перегукувались пароплави на Дніпрі, шльопали важко колесами коло самої пристані, збурювали гвинтами воду (І. Цюпа); Дядько Микита замовк і ретельно цьвохкав кобильчину, що з великою потугою вивозила з яру сани (І. Кириленко); За невдачу серце зривав (дяк) завжди на наймиті. Дня того не було, щоб не давав чубровки або ляща (С. Васильченко). — Пор. 2. би́ти.

ПРОПА́СТИ (утратитися через недбалість, недогляд, крадіжку і т. ін.), ЗАГУБИ́ТИСЯ, ЗГУБИ́ТИСЯ, ЩЕ́ЗНУТИ, ЗНИ́КНУТИ (ІЗНИ́КНУТИ рідко), ЗНИ́КТИ (ІЗНИ́КТИ рідко) розм., ЗАПРОПА́СТИ розм., УТЕКТИ́ (ВТЕКТИ́) розм., ЛУ́СНУТИ фам., ЛЯ́СНУТИ фам., ЛЯ́ПНУТИ фам.; ВИ́ЩЕЗНУТИ розм. (безслідно, одне за одним). — Недок.: пропада́ти, губи́тися, загу́блюватися, щеза́ти, зника́ти (ізника́ти), вищеза́ти. Ой на горі літо, літо, на долині зимно, Ой пропали три овечки — вівчареві дивно (коломийка); Навіть листи не пропадали — тож дивно було б, коли цей лист і навіть газети загубилися (М. Коцюбинський); Ми думали, що каблучка там на вечорницях і згубилась (Ганна Барвінок); — А ви, хлопці, .. заберіть собі оцю сіль. Та збирайте до дрібочки, бо як часом лине ливцем тучний дощ, то щезне уся риба в Сулі, зникнуть і мої боброві лови, — крикнув Єремія до селян (І. Нечуй-Левицький); Бодай тії гуси марне запропали (пісня); Ех, утік наш могорич з-під самого носа (М. Стельмах); (Гострохвостий:) Доконче треба поправити свої діла, бо лусне цилюрня незабаром (І. Нечуй-Левицький); Через скільки годів обидва материні доми ляснули: приказ їх продав з публічного торгу (з мемуарів); — Чули новину?.. — Яку, отче? — питає Кондра. — Уже нема нашого царябатюшки ... — Що ж мені тепер робити з помазаником Божим (портретом царя)? .. Хіба гроші ляпнуть? (Є. Кравченко).