лілея
ЛІЛЕ́Я, ї, ж., поет.
Те саме, що лі́лія.
Зглядалися фіалки любо – і з жагою Одна до другої схилялися лілеї (Леся Українка);
Глибокі саги, обставлені очеретяним муром, з білими й жовтими зірками водяних лілей (І. Багряний);
Під хатою розцвітає бузок, півонії, жовті лілеї і ще квіти (У. Самчук);
Здалеку можна було подумати, що то вони вибирають з каламуття великі білі чашки лілей в подарунок дівчатам, які ходили по березі, одначе лілеї були бродіям ні до чого (О. Гончар);
На воді велично красувалися білосніжні лілеї та жовті глечички (О. Бердник);
І що вам до того, як брів через болото по горло у воді молодий козацький сотник Іван Сірко і як гарматна картеч перемішувала з чорним багном білі лілеї і зелене латаття (Ю. Мушкетик);
Уздовж доріжок, посипаних жовтим пилком, рівними рядами виструнчилися рожі, лілеї, троянди, гладіолуси, жоржини (В. Нестайко);
* Образно. О, як горіли спраглії уста! Де ти тепер, моя хистка лілеє? (І. Франко);
Ти руки простягла, лілеє, І плине чорний войовник, Що в білих снах душі твоєї Майнув (М. Рильський);
* У порівн. Наче квітка білої лілеї, завита у чорну хустку, лежала вона бліда-бліда (Панас Мирний);
Як лілея чиста й біла І як рожа чепурна, Мене дівчина зустріла Й засоромилась вона (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)