ліщина
ЛІЩИ́НА, и, ж.
1. Кущ родини березових з їстівними плодами – горіхами.
Кажуть люди, що ліщина Уродила густо; А як в торбу подивлюся, Так у їй і пусто (Я. Щоголів);
– Тату, я тут недавно бачив ліщину і на ній дуже багато горіхів (Ю. Винничук);
// Тонка, гнучка гілка з цього куща.
Карпо взяв довгу та рівну ліщину і почав з Лавріном міряти город вздовж та впоперек (І. Нечуй-Левицький);
Правою рукою, замість батога, тяг [дід Гарбуз] за товщий кінець довгу тоненьку ліщину (Т. Осьмачка).
2. Чагарник із кущів цієї рослини.
Перед ним [Максимом] на узгір'я підіймався чагарник. Густа-густа осичина, ліщина, дуби (І. Багряний);
Тепер в ліщину зайдем серед дубів старих. – Ану, хто перший знайде на цім кущі горіх? (Н. Забіла);
Руборос падає на густі зарості ліщини, які пружинять і пом'якшують йому падіння (В. Кожелянко).
Словник української мови (СУМ-20)