мабуть
МА́БУ́ТЬ, діал. МА́БІ́ТЬ, вставн. сл.
Уживається для вираження невпевненості в тому, про що говориться в реченні; певно, очевидно.
Спала й виглядала Козаченька молодого, Що торік покинув. Обіщався вернутися, Та, мабуть, і згинув! (Т. Шевченко);
В дорогу Григорій узяв чимало всякого харчу, але більше всього тютюну; та чи не найбільше, мабуть, запасся терпінням (О. Довженко);
Мабуть, оця кумова розповідь – суспіль вигадка, хоч і в ній є щось од правди (Ю. Мушкетик);
Шкода, думаю, рухаючись за кілька кроків від неї, що я не можу бачити, як ми виглядаємо разом. Це, мабуть, кумедно (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)