магістрат
МАГІСТРА́Т, ч.
1. род. у. У Литві, Польщі й Україні (до другої половини XIX ст.), а також у деяких західноєвропейських країнах – орган міського самоврядування; муніципалітет.
Слідив [Никифор] голодними очима, як ішли До магістрату депутації просить Голодним праці (І. Франко);
З-за Кожум'яцької брами виходить юрба цеховиків, що вертаються з засідання магістрату, жваво обговорюючи якусь подію (І. Кочерга);
У історичній літературі відображені різні аспекти функціонування й розвитку міського магістрату (з наук. літ.);
// Будинок міського управління.
Рушив похід жінок під магістрат, а по боках жандарми (В. Стефаник);
Вони знов якийсь папір на нашому магістраті почепили – відповіла Орися. Хто, де, коли? – допитувався сотник (Б. Лепкий).
2. род. а. У стародавньому Римі – державна посада консула, претора і т. ін., а також особа, що займала цю посаду.
Під час імперії римська богиня здоров'я та успіху Салюс шанувалась як опікунка імператорської рідні або імператора. Жерці та магістрат часто зверталися до неї з молитвами (з навч. літ.).
3. У Великій Британії, Франції, Італії та ін. країнах – чиновник судової влади.
Відправленням правосуддя в провінції займалися екс-магістрати, в інших громадах Італії – судові магістрати (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)