мажара
МАЖА́РА, и, ж.
1. На півдні України та на Північному Кавказі – великий віз з ґратчастими боковими стінками.
Облямовує садок вузька доріжка, де ледве проїде широка татарська мажара, запряжена двома буйволами (З. Тулуб);
Низом понад рікою ступав босоніж селянин, підганяючи волів, що тягли довгу, як той день, мажару з сіном (Н. Рибак);
Старий козак у соняшну годину їде на широчезній мажарі, розлігся і дрімає (В. Барка);
Усі вози та мажари обозу було розіставлено величезним колом на горі (І. Білик).
2. заст. Те саме що мажа́ 2.
З року в рік безконечними валками рухались сюди зі степових економій рипучі чумацькі мажари (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)