майво
МА́ЙВО, рідко МА́ЄВО, а, с., поет.
1. Повільне, плавне коливання тонких, легких предметів під дією вітру.
В придніпровському степу пахне м'ятою і горизонт постає перед очима подорожнього огорнутий срібним маєвом (Н. Рибак);
Не спалили чужинці весну, вона струмилася в розбиті вікна тугими пасмами сонця та зеленим майвом каштанів (О. Гончар);
– Не кажи мені про море! Там же листя тихе майво, там маслини хилять віти (В. Стус);
Любив він і мальви, й груші в угорському вині, і маєво корогов козацьких, гуркіт литаврів (Ю. Мушкетик).
2. Те саме, що мерехті́ння.
Там міста в рожевім майві, що були у млі, і у сонячному сяйві грають їх шпилі (В. Сосюра);
А при багатті хлопці косарі І комбайнери у спецівках синіх Вплітають сміх до цих лугів осінніх, Ведуть пісні під маєвом зорі (А. Малишко);
Розлилось п'янке тепло, Налилось струнке стебло, Мерехтіло маєво на полях (О. Білаш);
* Образно. Земля, море, чайки у небі, теплі піски, вітер з пустелі – то лише маєво химерних образів уздовж казкової стежки (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)