майво

МА́ЙВО, рідко МА́ЄВО, а, с., поет.

1. Повільне, плавне коливання тонких, легких предметів під дією вітру.

В придніпровському степу пахне м'ятою і горизонт постає перед очима подорожнього огорнутий срібним маєвом (Н. Рибак);

Не спалили чужинці весну, вона струмилася в розбиті вікна тугими пасмами сонця та зеленим майвом каштанів (О. Гончар);

– Не кажи мені про море! Там же листя тихе майво, там маслини хилять віти (В. Стус);

Любив він і мальви, й груші в угорському вині, і маєво корогов козацьких, гуркіт литаврів (Ю. Мушкетик).

2. Те саме, що мерехті́ння.

Там міста в рожевім майві, що були у млі, і у сонячному сяйві грають їх шпилі (В. Сосюра);

А при багатті хлопці косарі І комбайнери у спецівках синіх Вплітають сміх до цих лугів осінніх, Ведуть пісні під маєвом зорі (А. Малишко);

Розлилось п'янке тепло, Налилось струнке стебло, Мерехтіло маєво на полях (О. Білаш);

* Образно. Земля, море, чайки у небі, теплі піски, вітер з пустелі – то лише маєво химерних образів уздовж казкової стежки (О. Бердник).