малювання
МАЛЮВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. малюва́ти 1 і малюва́тися 1.
Пристав [Т. Шевченко] до маляра-диякона, маючи на думці навчитися малювати, бо до малювання ще змалечку мав велику охоту (Панас Мирний);
Франя часто можна було бачити на ґанку, який перепоясував будинок, або у вікні за малюванням, або в саду (Ю. Винничук);
Сам ти також ні чорта не робив, окрім малювання своїх бездарних картинок (І. Карпа);
[Марція:] Жінки на Сході, може, й непогані, але, на жаль, вони збавляють вроду надмірним малюванням (Леся Українка).
2. Те саме, що малю́нок 1.
Подер [керівник канцелярії], пошматкував моє малювання на дрібні шматочки та й шпурнув мені в вічі (І. Нечуй-Левицький);
Йому ще ніколи не доводилося спати на голландському ліжку, на чорному старовинному ліжку, широке узголів'я якого було заповнене малюваннями (П. Загребельний);
Коли чуйним скальпелем зішкребти з полотна давніх подій не завжди вміле й не щоразу чесне малювання пізніших епох та істориків, то перед очима нам раптом постане яскрава панорама .. величних епох злету й періодів незбагненного спаду (І. Білик);
Так мріється з'їздити до Станіслава і подивитись на його малювання. Він – найсучасніший з усіх моїх друзів-художників (І. Жиленко);
// Настінний живопис.
Мені снився величний зруйнований храм; Обгорілії стіни не мали дахів, Малювання пропало від диму й від плям (В. Самійленко).
3. збірн., рідко. Картини, малюнки.
Гарним малюванням стіни обвішані (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)