маринувати
МАРИНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. що. Класти продукти в маринад для збереження їх або надання їм певних смакових якостей.
– Грибки купували чи самі маринувати зволили? – Збирали всі разом, а маринувала сама (В. Собко);
Можна маринувати м'ясо в томатному соку, додавши спеції (з наук.-попул. літ.).
2. кого, що, перен., розм. Свідомо затримувати розв'язання, виконання чогось.
Сподіваюсь, у нас не буде того, щоб маринувати добрі праці по три роки, а всяку негідь друкувати (Леся Українка);
Зрозумівши, що довго маринувати глядачів не можна, на сцені намагалися говорити якомога менше (з газ.);
// Навмисне затримувати когось де-небудь, у якомусь стані або становищі, званні тощо.
[Галинка (до Тимка):] Мене командуючий жде не діждеться. А ви мене в прийомній маринуєте (Л. Дмитерко);
Треба ж вирішити, що мені робити з затриманими, чи довго маринувати їх у підвалі (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)