мацати
МА́ЦАТИ, аю, аєш, недок., МАЦНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, по чому і без дод.
1. Доторкатися до когось, чогось, щоб дослідити, упевнитися в чомусь.
Хто її знає, де вона її [каблучку] й діла. Усі кинулись шукати. Мацали-мацали по долівці – нема! (Ганна Барвінок);
Вона мимоволі мацнула себе збоку по ребрах, де лежали в неї в пазусі, зв'язані в добрій шматці, за продану корову гроші, і йшла спокійно дальше (О. Кобилянська);
Мацаючи руками й ногами, Бронко вмощує Загайчика на притрушені вологою травою дошки (Ірина Вільде);
І враз побачив, що перед ним чорніє щось.., і тільки хотів мацнути, як відсахнувся назад: з піску стриміла людська рука (Григорій Тютюнник);
Вони перестають молотити його і натомість починають мацати в нього пульс, прислухатися до серця (Ю. Андрухович);
* Образно. Він мацав своїм гострим поглядом співрозмовців і, здавалося, хотів промацати їх наскрізь (Ю. Смолич).
2. тільки док., розм. Ударити швидким коротким рухом.
– Раз, однісінький раз мацнув мене вуйко пазуром по нозі і відразу продер і ходак, і онучу, і ногу аж до самої кости [кості] (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)