мачула
МАЧУ́ЛА, и, ж.
1. Волокно, добуте з луб'яного шару кори молодої липи вимочуванням.
Витріщив очі [старший боярин], як баран. Обручами голова збита, Мачулою свитка зшита (Г. Квітка-Основ'яненко);
Я сплів щільні лотки з мачули і вистелив ними русло потічка (М. Дочинець);
* Образно. Вони зустрілися випадково на Ізарторплятці під дощем і бігцем кинулися через потоки, через сіро-зелені мачули травників у бічну вулицю (Олекса Ізарський);
// перен. Про вайлувату, безхарактерну людину.
[Степан:] Що ж: де жінка голова, там чоловік мачула (М. Кропивницький);
Поруч мене у кріслі сопе бородата мачула (О. Забужко).
2. Груба тканина, виготовлена з такого волокна; рогожа.
Не бачили, не чули – бо плели мачули (Номис);
Василева борода мачулами увита (Сл. Б. Грінченка).
3. Те саме, що мачу́лка.
Терти спину мачулою.
Словник української мови (СУМ-20)