машкара
МАШКАРА́, и́, ж.
1. Те саме, що ма́ска 1, 3.
Цигани повиймали вікна, понадівали на лице машкари, пов'язали слуг, вбили економа, розламали скрині й позабирали гроші та усе дочиста добро (І. Нечуй-Левицький);
Грицько, що тим часом успів уже злагодити собі з паперу машкару й розмалювати її чорнилом, почепивши її собі на лице, тихо вилазив на чотирьох з-під печі (С. Васильченко);
[Ярошенко:] Сьогодні я зрозумів усе! Як ти примчав до неї із звісткою про мою вигадану загибель .. Як під машкарою мого друга місяць за місяцем вкрадався в її душу (О. Левада).
2. перен., розм. Про дуже негарне, спотворене обличчя людини; потвора.
З себе був [прохожий] така машкара, що якби змалювати, то чи й повірив би хто, щоб на світі могла бути така людина; лиця шрамоваті, на однім оці більмо (А. Свидницький);
То не людина лежала на голому полу, то сама смерть лякала людей своєю страшною машкарою! (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)