меланхолійний
МЕЛАНХОЛІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Власт. меланхолікові.
Мала [дівчина] рудаве волосся, що у русинів рідкість.., майже меланхолійний сум (О. Кобилянська);
Часом находила на неї меланхолійна злість (Іван Ле).
2. Схильний до меланхолії (у 1 знач.).
В пам'яті воскресли уламки adagio меланхолійного Себастіана Баха (Іван Ле);
// Який виражає меланхолію.
У Віктора Миколайовича Забіли був незвичайно меланхолійний вигляд, дивився він якимись відсутніми очима (О. Іваненко);
// Такий, як у меланхоліка.
Вони [телятка] лежали тихо, безпомічно, не пручалися, а тілько своїми синіми, меланхолійними очима гляділи у німім остовпінню на сю огидну нору (І. Франко).
3. Сповнений меланхолії (у 1 знач.); сумний.
В темній гущавині саду розсипаються тихі, меланхолійні звуки рояля (С. Васильченко);
В 1919 р. виходить збірка віршів А. Головка “Самоцвіти”... Переважали сумні, меланхолійні мотиви, які були навіяні декадентською та просвітянською літературою (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)