мерзенний
МЕРЗЕ́ННИЙ, а, е.
1. Який викликає огиду, відразу; гидкий (у 1 знач.), відворотний (у 1 знач.).
Так лаяти Болото почала [Верша]: – .. Таке ж бридке, таке мерзенне, Поржавіло, від жабуру зелене, Не хочеться паскудиться в багні (Є. Гребінка);
Жовта пінява рідина, тепла й мерзенна, ллється з пляшки на стіл (І. Микитенко);
– Як тобі не соромно! – обурилась Глашка. – Як у тебе язик повернувся сказати таке мерзенне слово! (З. Тулуб).
2. Підлий, негідний своїми вчинками, поведінкою (про людину).
У ляхів кишені Потрусили та й потягли Карати мерзенних у Лисянку (Т. Шевченко);
// Підлий, негідний (про вчинки, дії такої людини).
– Треба нарешті повести нещадну боротьбу з мерзенним явищем. Своїм ганебним вчинком Пахучий підвів увесь колектив (А. Крижанівський);
Вибачте, я хотів помститись за двійку, це – мерзенний вчинок (О. Донченко);
// Уживається як лайливе слово.
– Ти смієш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад (І. Котляревський);
– Горілки! Меду! Де отаман? Громада? Соцький? Препогане, Мерзенне, мерзке парубоцтво, Ходіте биться! (Т. Шевченко).
Словник української мови (СУМ-20)