метка
МЕ́ТКА, и, ж., розм.
1. Нанизаний на нитку, дріт і т. ін. ряд чого-небудь (переважно риби); низка.
А то хто суне від Псла та з малою меткою окунів у руках? (Панас Мирний).
2. Гурт, зграя (про собак).
Мов переднє військо, бігла Дичина чудна юрбою, Дикі вепрі та олені, – Мчала вслід собача метка (Леся Українка);
// перен. Багато кого-, чого-небудь.
Метка грудок помчалася навздогінці йому. Одна улучила якраз у спину (Панас Мирний);
У старшого нема дітей, а у меншого ціла метка – аж п'ятірко! (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)