могильний
МОГИ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Прикм. до моги́ла 1.
Богобоязний Еней, довершивши обряд похоронний, Насип могильний зробив (М. Зеров);
Плита могильна там лягла В тіні двох сосен пристарілих (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна);
Люди йдуть в густій юрбі серед могильних горбків своїх дідів (М. Грушевський).
2. Такий, як у могилі.
[Долорес:] Остатній раз я подивлюся ще на сії очі! Бо вже ж вони мені світить не будуть в могильній тьмі того, що буде зватись моїм життям... (Леся Українка);
Навколо якісь кущі, хащі і холод могильний, аж мороз поза шкурою ходить (Григорій Тютюнник);
// Цілковитий, повний (про тишу, спокій і т. ін.).
Марусяк нахилився за колом і... почув нараз звуки серед могильної тиші... Це були кроки... (Г. Хоткевич);
Восьма камера зустрічає нас могильною мовчанкою (Ю. Збанацький).
3. розм. Який звучить глухо, невиразно (про голос).
– Ходіть сюди, діти! – промовив дід глибоким, .. могильним голосом (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)