молодик
МОЛОДИ́К¹, а́, ч.
Народна назва однієї з фаз Місяця, коли його освітлена частина має вигляд вузького серпа.
Непевний світ місяця молодика серпорогого, зорі меркаючі, і як зараз чую, як було свіжо, пахучо й тепло... (Марко Вовчок);
Якщо Місяць видно надвечір, ми бачимо його у вигляді вузького серпа у західній частині неба, на невеликих кутових віддалях від Сонця. Це з'явився молодик (з наук.-попул. літ.);
Дощ іде... То кажуть – молодик Умивається (В. Бичко).
(1) На молодику́ – під час появи на небі місяця у вигляді серпа.
Треба на молодику вийти на двір і говорить до місяця тричі (Сл. Б. Грінченка);
В цьому році зима впала на молодику, тому й не має вона справжньої сили (М. Стельмах).
МОЛОДИ́К², а́, ч.
1. Молода неодружена людина; парубок.
Знайшлись .. такі, що вклали [панові] в уха бунтівничі речі молодика – і от тепер Остап, скривджений і цькований, мусив кинути рідний край (М. Коцюбинський);
В просторих класах .. лежали, сиділи навпочіпки .. хлопці-молодики (Ю. Смолич);
* У порівн. [Мак Гарді:] Та інше, справді, хоч і сивоусе, а бавиться, як молодик (Леся Українка);
// рідко. Неодружений чоловік (у 1 знач.), незалежно від віку.
Дядько Тимоха пробував собі молодиком. Всі так ізвикли бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувались, дочувшися, що він має одружитися (Б. Грінченко).
2. Наречений.
Наїхали старости Й молодик за ними: Вони собі пішли в хату з батьком розмовляти (Т. Шевченко);
* У порівн. [Вітровий:] Як себе почуваєте? [Романюк:] Як молодик... Весілля відбулося, ти був головним дружком, а я молодиком, погуляли добре (О. Корнійчук).
3. Помічник, учень на Запорізькій Січі в XVII–XVIII ст.;
// Підмайстер у ремісничих цехах цього часу.
Після навчання учень вносив у цехову касу певну суму (12 злотих за статутом 1688 року) і вписувався в цехову книжку як підмайстер – “молодик” (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)