молотити
МОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, недок., що і без прям. дод.
1. Вибивати зерно з колосся, волоття, стручків і т. ін.
Хліб складали в стіжки й молотили на току проти неба (І. Нечуй-Левицький);
Молотити сочевицю можна на зернових молотарках (з наук. літ.);
Він умів жати, косити, в'язати, возити, ворушити, молотити (Ю. Смолич).
2. кого, перен., розм. Бити когось чим-небудь.
В одній хвилі кілька дужих хлопців розпростерло бідних лакеїв насеред гостинця та й давай молотити їх ломаками (І. Франко);
Дівчата жартівливо молотили кулаками Марка (О. Копиленко);
// чим по чому. Ударяти.
Миша молотить паличкою по долівці, щось приспівує (С. Васильченко);
Рязанов над силу молотив колотушкою по дзеркальних вічках контейнера (В. Логвиненко).
3. що і без прям. дод., перен., фам. Їсти з великим апетитом, із жадобою.
Як побачив [Ригорович] добру страву та ще з свіжою рибою, так і прийнявсь молотити, неначе ще нічого зранку і не їв (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Варвара:] А тепер навіть попи ковбасу в піст молотять та ще й горілкою запивають... (О. Корнійчук).
(1) З коро́бки (за коро́бку) молоти́ти, заст. – молотити, одержуючи як плату відповідну міру вимолоченого зерна.
Менший знов просить: “Братику мій, дай мені хоч з коробки молотить”.“Не дам, – каже старший, – який з тебе молотник?” (О. Стороженко);
У нас у кого нема свого плуга, волів.., становиться молотити за коробку (Ганна Барвінок);
(2) Молоти́ти в около́т – молотити (ціпом), не розв'язуючи снопа.
◇ (3) Молоти́ти зуба́ми (язико́м), зневажл. – говорити непотрібне.
– Її за тоту [ту] політику вигнали з гімназії, а вона .. молотить і далі язиком (Д. Бедзик);
Зу́бом молоти́ти.
– Раз робити, так робити, а не зубом молотити... Кидай свою сигару та берімося за пилку... (В. Кучер);
Молоти́ти язико́м, як ці́пом.
Вона, як ціпом, молотить і далі язиком (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)