молотити

МОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, недок., що і без прям. дод.

1. Вибивати зерно з колосся, волоття, стручків і т. ін.

Хліб складали в стіжки й молотили на току проти неба (І. Нечуй-Левицький);

Молотити сочевицю можна на зернових молотарках (з наук. літ.);

Він умів жати, косити, в'язати, возити, ворушити, молотити (Ю. Смолич).

2. кого, перен., розм. Бити когось чим-небудь.

В одній хвилі кілька дужих хлопців розпростерло бідних лакеїв насеред гостинця та й давай молотити їх ломаками (І. Франко);

Дівчата жартівливо молотили кулаками Марка (О. Копиленко);

// чим по чому. Ударяти.

Миша молотить паличкою по долівці, щось приспівує (С. Васильченко);

Рязанов над силу молотив колотушкою по дзеркальних вічках контейнера (В. Логвиненко).

3. що і без прям. дод., перен., фам. Їсти з великим апетитом, із жадобою.

Як побачив [Ригорович] добру страву та ще з свіжою рибою, так і прийнявсь молотити, неначе ще нічого зранку і не їв (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Варвара:] А тепер навіть попи ковбасу в піст молотять та ще й горілкою запивають... (О. Корнійчук).

(1) З коро́бки (за коро́бку) молоти́ти, заст. – молотити, одержуючи як плату відповідну міру вимолоченого зерна.

Менший знов просить: “Братику мій, дай мені хоч з коробки молотить”.“Не дам, – каже старший, – який з тебе молотник?” (О. Стороженко);

У нас у кого нема свого плуга, волів.., становиться молотити за коробку (Ганна Барвінок);

(2) Молоти́ти в около́т – молотити (ціпом), не розв'язуючи снопа.

◇ (3) Молоти́ти зуба́ми (язико́м), зневажл. – говорити непотрібне.

– Її за тоту [ту] політику вигнали з гімназії, а вона .. молотить і далі язиком (Д. Бедзик);

Зу́бом молоти́ти.

– Раз робити, так робити, а не зубом молотити... Кидай свою сигару та берімося за пилку... (В. Кучер);

Молоти́ти язико́м, як ці́пом.

Вона, як ціпом, молотить і далі язиком (Д. Бедзик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me