мужича

МУЖИЧА́, а́ти, с., заст., розм.

Дитя мужика (у 1 знач.).

Це сіни, а он і двері у хату... Там її син... його [панича] син... паненя, а не мужича... (Панас Мирний);

Дядькові не подобалось, що хлопець водиться з мужичатами, навчивсь по-мужичому говорити (Б. Грінченко).

Значення в інших словниках

1. мужича — мужича́ іменник середнього роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. мужича — -ати, с., заст., розм. Дитя мужика (у 1 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. мужича — МУЖИЧА́, а́ти, с., дорев., розм. Дитя мужика (у 1 знач.). Це сіни, а он і двері у хату… Там її син… його [панича] син… паненя, а не мужича… (Мирний, IV, 1955, 57); Дядькові не подобалось, що хлопець водиться з мужичатами, навчивсь по — мужичому говорити (Гр., II, 1963, 11).  Словник української мови в 11 томах