мужній
МУ́ЖНІЙ, я, є.
1. Який виявляє стійкість, хоробрість, рішучість.
Хто ж товариства енейців і хто Іліона не знає мужніх бійців? (М. Зеров);
В душі він глибоко пишається своїми предками, мужніми людьми, що крізь чуму, крізь безводдя, крізь степові швидкойдучі пожежі прокладали дорогу на кримські озера, .. несли сюди життя (О. Гончар);
// Який виражає мужність (у 1 знач.).
Та недовго сумує отаман. Його засмалене мужнє обличчя спахнуло вже звагою, і металевим гострим голосом вигукує він над сполоханим табором наказ (М. Коцюбинський);
Тільки ж ти вмирала мужньо з мужніми словами: – Ми поборем! в нас-бо правда, Всі народи з нами! (П. Тичина).
2. рідко. Те саме, що змужні́лий 2; зрілий (у 2 знач.).
В його душі почався новий момент життя, тільки зародок нового життя, коли з молодого пустотливого хлопця починає виходити мужній, дорослий чоловік (І. Нечуй-Левицький);
Од постійної важкої роботи, від натуги м'язи на лиці виступали тепер іще виразніш, а брови завжди тісно докупи введені. І це робило лице його не по літах мужнім і суворим (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)