мул
МУЛ¹, у, ч.
Дуже подрібнена, розтерта земля попелястого кольору, що відкладається на дні рік, озер, морів.
“Не буди [Візантію], Босфоре, буде тобі горе, Твої білі ребра піском занесу, У мул поховаю!..” – реве синє море (Т. Шевченко);
Жаби квакають, від ставка мулом несе (М. Кропивницький);
Води річок, що течуть по гірських долинах, розмивають береги й виносять у море величезну кількість мулу (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Тоді, в печалі чи радості, добрішим і кращим стає чоловік і з подивом бачить, скільки зайвого мулу невідомо для чого осіло в його середині (М. Стельмах).
МУЛ², а, ч.
Свійська тварина, гібрид осла з кобилою.
Аж чую: “туп-туп!” Шкандибають два мули; У них камінюччя на спині (А. Кримський);
Мул своєю силою та витривалістю в багато разів перевершує як коня, так і осла (з газ.);
* У порівн. [Єлеазар:] Я далі йшов і бачив, як раба малого .. вавилонець навантажив усяким покупом, як того мула, і києм гнав (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)