мізерія
МІЗЕ́РІЯ, ї, ж., розм.
1. Дуже мала кількість чого-небудь.
Гіркий за морем заробіток. Праця – каторга, і гроші – мізерія (С. Чорнобривець);
Іноді редактор схвалював до друку Ярославів віршований репортаж. Але платив за вірші мізерію (Ю. Мушкетик);
// Дрібні господарські речі, майно.
А сам, вернувшися в будинки, Своє лахміття позбирав; Мізерії наклав дві скриньки (І. Котляревський);
– Послав З табун я коней до обозу, Гармату, гаківниць два вози, Пшона, пшениці, що придбав, Я всю мізерію оддав Моїй Україні небозі (Т. Шевченко);
Мар'ян взяв у дорогу три мішки: в одному було різне хатнє начиння, у другому – зерно, а в третьому, найменшому, – одежа. Нащо тепер йому ця мізерія, коли нема найдорожчого (М. Стельмах);
// перен. Убогість, бідність.
– Ех, тату, тату! Жалуєтесь на свою мізерію, а, бігме, самі всьому винні! Куди вам господарювати з вашими романтичними поглядами! (І. Франко).
2. Що-небудь незначне, несуттєве; дрібниця.
Оповідання – мізерія, не варт було й друкувати (М. Коцюбинський);
Керівник не раз попереджав: – Все це добре, поки ти, Савко, не спіткнешся. А спіткнешся, хлопче, полетить твоя голова за якусь мізерію, та ще накличеш біду на всю організацію... (Д. Бедзик);
– За найкращий ясеновий круг коліс із осями й драбиняком ти мені платив десять карбованців і морщився, а я тобі за цю мізерію [кроковку] заплачу аж десять тисяч (М. Стельмах);
// перен. Жалюгідна, нікчемна людина.
Я відчув себе супроти нього [Карпа] мізерією і пригноблено потакав його балачці, зачудовувався з його енергійних рухів (Олесь Досвітній);
[Котовський:] Де тобі [панові], мізерії такій, зрозуміти, – ти ж бессарабському поміщикові Пуришкевичу увесь час чоботи лизав (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)