мізинець

МІЗИ́НЕЦЬ, нця, ч.

1. П'ятий, найкоротший палець на руці або нозі.

Ватя поодставляла мізинці. Малесенькі мізинці стирчали, золоті персні з камінцями блищали (І. Нечуй-Левицький);

Говорячи, Слинько витягував руку, а другою, широко розмахуючись, відкладав на першій пальці, починаючи з мізинця... (Ю. Шовкопляс).

2. розм. Найменша дитина в сім'ї.

Соломон, його мізинець, Був найрозумніший (С. Руданський).

(1) З мізи́нець – дуже малий.

У Чорному морі мешкала рибка піщанка – маленька, з мізинець у довжину, тоненька, срібляста стрічечка (з наук.-попул. літ.);

(2) На мізи́нець – мала частка чого-небудь.

Та надивився і наслухався вже стільки, що інший сотню років проживе, а й на мізинець мого не побаче (В. Логвиненко).

◇ (3) І (ні) на мізи́нець, із заперечними дієсл. – дуже мало, трохи.

– Інший сотню років проживе, а й на мізинець мого не побаче [не побачить] (О. Левада);

Ні на мізи́нчик.

Ні на мізинчик не збреше (з усн. мови);

[На́віть] му́хи не зачепи́ти [мізи́нцем] див. зачіпа́ти;

Не ва́ртий (не варт) [і] ні́гтя (мізи́нця) див. ва́ртий;

(4) Одни́м мізи́нцем, з дієсл., жарт. – без затрати зусиль, дуже легко.

Вона ж розсипає тюрми, сказати б, – одним мізинцем, І сіє червоні квіти на чорних губах неволь (А. Малишко).

Словник української мови (СУМ-20)