м'якнути
М'Я́КНУТИ, ну, неш, недок.
1. Ставати м'яким (у 1–3 знач.).
Забризкана росою дорога м'якла під колесами (Григорій Тютюнник);
Тут голос прихожого почав м'якнути (І. Франко).
2. Ставати розслабленим, млявим.
Під тими поглядами, що або сміялися, або іскрами обсипували його, – м'як [Сава], ослабав і тратив усяку волю (О. Кобилянська);
Все повільніше й повільніше спливають на пам'ять цифри, голова туманиться, тіло м'якне, очі злипаються, подих стає повільнішим, глибшим... (Ю. Збанацький).
3. перен. Ставати добрим, лагідним, чутливим; лагідніти.
Вона чує, як її серце м'якне, тане, мов той віск палаючої свічки... (М. Коцюбинський);
Батько успокоювався, м'якнув, цілував сина і умовлював [умовляв], щоби він уже раз прийшов до свідомості та поправився (О. Кобилянська).
Словник української мови (СУМ-20)