м'якнути

М'Я́КНУТИ, ну, неш, недок.

1. Ставати м'яким (у 1–3 знач.).

Забризкана росою дорога м'якла під колесами (Григорій Тютюнник);

Тут голос прихожого почав м'якнути (І. Франко).

2. Ставати розслабленим, млявим.

Під тими поглядами, що або сміялися, або іскрами обсипували його, – м'як [Сава], ослабав і тратив усяку волю (О. Кобилянська);

Все повільніше й повільніше спливають на пам'ять цифри, голова туманиться, тіло м'якне, очі злипаються, подих стає повільнішим, глибшим... (Ю. Збанацький).

3. перен. Ставати добрим, лагідним, чутливим; лагідніти.

Вона чує, як її серце м'якне, тане, мов той віск палаючої свічки... (М. Коцюбинський);

Батько успокоювався, м'якнув, цілував сина і умовлював [умовляв], щоби він уже раз прийшов до свідомості та поправився (О. Кобилянська).