м'яко

М'Я́КО, присл.

1. Викликаючи відчуття податливості, гнучкості при дотику.

Теплі і ніжні, вони [мохи] ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів, м'яко вгинались і обіймали ногу, як пухова подушка (М. Коцюбинський);

Під ногами м'яко вгиналась земля, набрякла від розталого снігу, і інколи тихо шаруділи кущі сухої трави... (Ю. Шовкопляс);

// Не твердо на дотик.

– І м'яко спать мені, і ласо можна їсти (Л. Глібов);

– Густо збиті хвилею, вони [водорості] непорушно киснуть у воді, і по них так м'яко ступати (О. Гончар);

// у знач. пред.

Я подумав і ліг просто, – і правда, усюди сіно і усюди м'яко (Марко Вовчок);

// Ніжно, легко доторкаючись.

Підійшовши, Юра поклав м'яко руку Василькові на плече (А. Турчинська);

Шовкун обережно, м'яко перев'язував [Сіверцеву рану] (О. Гончар).

2. перен. Спричиняючи приємні відчуття (для ока, слуху тощо); не різко.

Голос його звучав особливо м'яко і був такий чарівний, що нас, слухачів, ніби проймав електричний струм (з наук. літ.);

Хміль м'яко вдарив їм у голову, і вони знов заспівали (З. Тулуб);

// Тихо, приглушено, ледве чутно.

Здалеку м'яко котився грім (М. Коцюбинський);

Тупотіли ще деякий час глухо й м'яко великі гумові чоботи (Ю. Смолич);

// Повільно, плавно, не стукнувшись.

Часом легенько-м'яко лягало [бабине літо] Ярині на очі (Леся Українка);

Літак м'яко сів на зелене поле аеродрому і, похитуючись, під'їздив до ангара (В. Собко).

3. Поступово переходячи з однієї якості, ознаки тощо в іншу.

Зелене світло од лампи м'яко зливалось з рожевим, що стікало з-під образа (М. Коцюбинський);

За вікнами палати м'яко лягав присмерк (О. Донченко).

4. перен. Виражаючи ласку, ніжність, сердечність; ласкаво, ніжно, сердечно.

Погляд її чорних матових очей м'яко поринав у Іванове серце... (М. Коцюбинський);

За Ясногорську Шовкун піклувався з таким же самозабуттям, як колись за її Юрася .. “Молодий наш цвіт, – м'яко говорив він товаришам, – як же його не берегти” (О. Гончар).

5. Несуворо, поблажливо.

– Як тобі не сором чужі гроші красти? Хіба ж ти їх заробив? – тихо й м'яко казав Жук (М. Коцюбинський);

// У негострій, нерізкій формі.

– Пробачте, товаришу Ігнатьєв, час у мене трохи обмежений, – м'яко перебив співбесідника Зуб (В. Собко).