наважуватися
НАВА́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко НАВАЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., НАВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док.
1. на що і без дод., з інфін. Відважуватися, насмілюватися на який-небудь вчинок, на якусь дію.
До самого вечора не наважувалися Ярошенки вийти зі свого сховища (О. Маковей);
[Трохим:] То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько (М. Кропивницький);
Нарешті, надумавшись і наважившись на відчайдушний план, Максим пустився стовпа, зробив кілька кроків і .. поплив (І. Багряний);
Врешті знову наважився. Цього разу як не гойдалась підлога, вдалося звестися на коліна (А. Дімаров);
Марія й сама не пам'ятає, як вона наважилась вигукнути оті слова, що йшли. з глибини її серця (І. Цюпа).
2. з інфін., рідко. Мати намір, збиратися.
Гашіца сідає під кущем і, обнявши коліна руками, наважується чекати парубка (М. Коцюбинський);
Сахно повернула й наважилася була плисти назад, коли це побачила за берегом озерця якісь мережані залізні споруди (Ю. Смолич).
3. на що, діал. Замірятися, зазіхати на кого-, що-небудь; робити замах.
– Короп наважився на моє життя! (Л. Мартович).
Словник української мови (СУМ-20)