наважувати
НАВА́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАВА́ЖИТИ, жу, жиш, док., що, чого.
1. розм., рідко. Зважувати, відважувати велику кількість чого-небудь.
2. діал. Накладати, навантажувати велику кількість чого-небудь.
Наважили чумаченьки та три вози солі (П. Чубинський).
3. діал. Навалюючись, лягаючи на кого-, що-небудь, тиснути своєю вагою.
Не наважуй дуже на цей бік, а то перекинеш (Сл. Б. Грінченка).
4. заст., розм. Після розмірковування, роздумування вирішувати що-небудь.
Після празника то і то наважував робить – от і наробивсь (Панас Мирний);
Поїхав [Іван] через ліс. Ніщо інше, як тільки мав гадку забити в лісі панотця. Видко, діло наважив іще дома (Л. Мартович);
Злодії й наважили тих коней випрягти, та вкрасти (з переказу).
Словник української мови (СУМ-20)