навалювати
НАВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВАЛИ́ТИ, валю́, в́алиш, док., кого, що.
1. Накладати, звалювати щось на кого-, що-небудь.
Ви біжіть по підводу, під'їздіть, навалюйте ведмедя на гарбу, урочисто везіть додому (Остап Вишня);
На санчата дрова навалили, Поховали вбитих – та й у путь (П. Воронько);
// перен. Покладати на кого-небудь якісь обтяжливі обов'язки, велику роботу і т. ін.
[Наталя:] У мене до вас маленька справа. [Ярчук:] Наваліть на мене хоч цілу гору... (І. Микитенко).
2. Нагромаджувати, насипати що-небудь у великій кількості.
Вже майже біля шкільного городу рилися в землі екскаватори, навалювали гори піску, чаділи їдким перегаром (Ю. Збанацький);
Цілі гори дров навалили [селяни] коло кождої хати (І. Франко);
// безос.
Снігу навалило вище колін (І. Сенченко).
3. тільки док., безос., розм. Скупчитися, зібратися у великій кількості.
Навалило молодиць стільки, що трохи дяка не задавили (Панас Мирний);
Навалило багато народу;
Може, у підсобках магазинів цукерок справді навалом, але ж ми знаємо, що підсобка і прилавок – це не зовсім одне і те ж саме (із журн.).
4. розм. Безладно, недбало кидати, накладати багато чого-небудь десь.
[Шалімов:] Послухайте, товаришу Васильєв. Які це речі в моїй кімнаті? .. Навалили повну кімнату якихось ящиків (І. Кочерга).
Словник української мови (СУМ-20)