навкидя
НАВКИДЯ́, присл., діал.
Кидаючи з силою; кидькома.
– Ну-ну! – загримів Какора, пробуючи обійняти Ягоду, але зачепив рукою лиш порожнечу, схитнувся, мало не впав, спробував заховати свою невдачу гультяйською пісенькою, викричаними словами навкидя сипав у спини Ягоді й Сивооку (П. Загребельний);
Дала один вареничок. Ще й дві варениці, А третьою навкидя Вдарила по пиці (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)