навправець
НАВПРАВЕ́ЦЬ, присл., розм.
Навпростець.
Глуха ніч була, коли під Ломнею крізь каміння і кущі пробирався якийсь їздець на сільськім конику, – шукав стежини, а там погнав навправець, долі потоком (К. Гриневичева);
З кар'єру, обігнувши Левину гору глибокою й зарослою кущами улоговиною, можна навправець зійти на Підзаличе (Р. Іваничук).
Словник української мови (СУМ-20)