навідуватися
НАВІ́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАВІ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.
1. Заходити до кого-небудь, куди-небудь; навідувати, відвідувати когось.
Семен частенько навідувався на пошту, розпитував, чи немає до нього листа з столиці (М. Коцюбинський);
Старий Ключман, звісний на всю околицю лихвар, почав щораз частіше навідуватися до панів (Н. Кобринська);
// Прибувати, приїздити куди-небудь.
Хоча до тієї балки далеченько від Криничан – кілометрів чотири з гаком, проте він з хлопцями любив туди навідуватися (Є. Доломан);
Перші дніпровські пароплави ще в XIX ст. регулярно здійснювали сюди рейси, й кожен киянин мав тоді за необхідне навідатися до Межигір'я хоч раз на рік (із журн.);
* Образно. Вже кілька днів перестав навідуватися передранковий приморозок (Іван Ле);
З роками кольорові сни навідувалися все рідше (В. Дрозд).
2. рідко. Дізнаватися, довідуватися про кого-, що-небудь.
Учора надвечір проходив Толя із своїми друзями повз двір Мармази, і каже Толя хлопцям, щоб вони почекали, а він забіжить до діда, навідається, може сьогодні той дасть йому перепела в клітці (О. Копиленко).
Словник української мови (СУМ-20)