наголошувати
НАГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., НАГОЛОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док.
1. що. Силою голосу чи підвищенням тону виділяти склад у слові або слово в реченні.
Безсуфіксні слова жіночого роду на -а (-я) наголошують переважно голосний кореня (з наук. літ.);
Говорячи, Андрій Петрович без притиску, але якось чудно наголошував то те, то те слово, буцімто в мові його був ще й інший сенс (Ю. Шовкопляс);
– Я принаймні завжди був проти всякого втручання в мої особисті, – він наголосив це слово, – особисті справи (Ю. Смолич).
2. що, на чому, на що, із спол. що і без прям. дод., перен. Підкреслювати, ставити на перший план що-небудь як важливе, основне.
Він [Іван Бриль] заговорив повагом, з неприхованою насмішкою наголошуючи на окремі вирази, якими б він хотів особливо дошкулити супротивникові (Ю. Смолич);
Щодо Максимовича, то слід сказати, що цей один з перших у нас збирачів і ентузіастів вивчення народної творчості першим наголосив на зв'язку “Слова” саме з народною творчістю (М. Рильський);
– Старшина Разуєв прекрасний моряк і теж, – наголосив я, – виходець з робітничо-селянської сім'ї (В. Логвиненко);
Професор Литвинов замовк, наголосивши востаннє свою правду (І. Багряний);
Необхідно наголосити, що любов до землі неможлива без любові до праці, важкої, кропіткої праці в ім'я життя (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)