нагоряти

НАГОРЯ́ТИ, я́є, НАГОРА́ТИ, а́є, недок., НАГОРІ́ТИ, ри́ть, док.

1. Давати нагар.

Свічка почала нагорати, меркнути (Панас Мирний);

Світло свічки тремтить, ґніт нагоряє, і це яскраве світло – як спалах тужної пам'яті (Т. Масенко);

Маленька лойова свічка .. коптіла, нагорівши (І. Франко).

2. безос., чого і без прям. дод. Витрачатися в якій-небудь кількості (про електроенергію, пальне).

За останній місяць багато нагоріло електроенергії (з газ., ).

3. безос., що, розм. Діставати покарання за що-небудь.

– Як ви думаєте?.. до начальства ще може полізти. – Еге, – той йому. – То й нам нагорить (А. Тесленко);

– Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки... (В. Кучер).

Значення в інших словниках

1. нагоряти — нагоря́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. нагоряти — -яє і нагорати, -ає, недок., нагоріти, -рить, док. 1》 Давати нагар. 2》 безос. Витрачатися в якій-небудь кількості (про електроенергію, пальне). 3》 безос., перех., розм. Перепадати за що-небудь (про покарання, догану і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. нагоряти — НАГОРЯ́ТИ, я́є і НАГОРА́ТИ, а́є, недок., НАГОРІ́ТИ, ри́ть, док. 1. Давати нагар. Свічка почала нагорати, меркнути (Мирний, І, 1954, 211); Каганець почав нагоряти, гаснути, і мати відщипнула пальцями кінчик гнотика (Гур.  Словник української мови в 11 томах
4. нагоряти — Нагоря́ти, -ря́ю, -єш сов. в. нагорі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. Нагорать, нагорѣть.  Словник української мови Грінченка