нагрудник
НАГРУ́ДНИК, а, ч.
1. Фартух або частина фартуха, яка надягається на груди для захисту їх від чого-небудь або як частина уніформи.
На листках [альбома] манячили групи інституток, товаришок Ольги, в білих хвартушках і нагрудниках (І. Нечуй-Левицький);
На сорочках з білим вишиттям добачаємо нагрудники, які закривають пазушний розріз і рукави без манжетів (із журн.).
2. Частина збруї, яка накладається на груди коневі.
Нагрудник повинен бути зачеплений одночасно за посторонки і за гумові мочки хомута (з наук. літ.).
3. У давні часи і в середньовіччі – частина військової зброї у вигляді щитка або панцира для захисту грудей.
Довго рубалися вони! І наплічники і нагрудники погнулися в обох від ударів (О. Довженко);
Схований під одежею нагрудник твердої дамаської сталі надійно захищав [Богуна] від куль (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)