надлітати
НАДЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАДЛЕТІ́ТИ, лечу́, лети́ш, док., розм.
Летючи, прибувати куди-небудь, з'являтися десь.
Дід, плетучи кошик, наче духом вгадає, що рій надлітає, і йде його накривати... (Марко Вовчок);
З бурого неба починають ліниво надлітати пухнасті пластинки снігу (Ірина Вільде);
Надлетіли гуси з броду, Сколотили мені воду (П. Чубинський);
Із-за лісу надлетіла біла хмара снігу (О. Кобилянська);
Наче моря дух солоний, Жагучий вітер надлетів (М. Рильський);
// Швидко підбігати, підходити або під'їжджати до кого-, чого-небудь.
Нарешті й король Казимир надлетів Побачить лицарське буяння, Так поле криваве яснішому гнів Змінило на тяжке зітхання (М. Старицький);
// Поширюючись, доноситися до кого-небудь.
Сидить Микула на землі з козаками, думає свої думки та слухає, чи не надлетить з темного поля крик такий, що мертвих збудить (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)